У творчій майстерні учителя

Презентація книги "Сонце над Терсою"

                    ***
Беру в долоні тишу вечорову
І ніжно притуляю до щоки,
Скидаю з пліч думок важкі окови,
А на папері стеляться рядки.
Про сиву хату в тихім надвечір'ї,
Про мальви білі в рідному садку,
Закучерявлене у спориші подвір'я,
Про пісню українську гомінку.
Про степ далекий і вчорашній ранок,
Дитинства синьоокого пору,
Про рідну школу, вичовганий ганок,
Що кожен день вітає дітвору.
Про ясне сонце й жовтокосе поле,
Про жайвора у просині весни,
Про тиху радість, людську диво-долю,
Про кольорові й чорно-білі сни.
Збирає місяць в возик срібні зорі,
Холодний ранок в полі доганя,
А я у зачарованій покорі
Бреду думками просто навмання.

Презентація книги "Мелодії степу"

            

               ***

Дзвінок. Урок. У класі тиша.

Співа лиш вітер за вікном

І так замріяно колише

Весни зеленої панно.

А на вікні сміються квіти -

Тендітні паростки землі.

У класі тиша. Мріють діти,

Підперши личенька малі.

Немов пелюсточки, долоні,

І погляд скаже вам усе.

У зачарованім полоні

Їх мрія Всесвітом несе.

Вони не тут, вони не в класі -

В дитинства казці золотій.

І непідвладна мрія часу,

Несповідимі їй путі.

Вона для них - як нагорода.

Так буде, є й було давно.

Здається, що сама природа

У клас зайшла через вікно.

Ось бджілка сіла на кульбабку,

Он джміль у квіточці гуде,

А білий гриб, здійнявши шапку,

У ліс стежинкою бреде.

А он красується ромашка

У білосніжному вінку

І невгамовна мила пташка

Виводить пісню у гайку.

У класі тиша. Діти пишуть

Повільно, поспіхом, мерщій,

Рядочок кожен їхній дише

Добром дитячої душі.

Вона в них чиста, як криниця,

Не заплямована іще,

То ясним променем іскриться,

То плаче лагідним дощем.

Непосидюча, невгамовна,

В словах наївних і простих

І теплотою серця повна,

А часом болю й гіркоти.

Весна буя. У класі тиша.

Чарівність мрій. Краса буття.

Земля радіє. Діти пишуть

Сторінку власного життя.

Ольга Фесенко

Вівчарики

Оповідання

     Промінець сонця ковзнув над горизонтом і весело застрибав по листячку калинового куща. Умився крапелькою роси і лагідно торкнувся теплого гніздечка, що заховалося у лапатому листі.

    Вівчарочка, яка солодко дрімала у ньому, заблимала очицями, розправила крильця і затріпотіла ними. Потім почистила своє пір’ячко і весело випурхнула  у синяву травневого неба. На дні гніздечка заблищали п’ять голубуватих у сіру крапочку яєчок. Пташці дуже хотілося їсти і вона відправилася вполювати якусь комашку. Стрибнула на гілку вишні і побачила  свого друга вівчарика. Як і вона, він був дуже гарним. Оливкового кольору пір’ячко на крильцях переливалося під промінцями яскравого сонця. Вівчарик махнув голівкою, повів жовтуватою бровою і весело проспівав: «Ф’юііт». Потім пурхнув на найвищу гілку вишні, показавши сірувато-біле черевце, двічі махнув голівкою і миттю кинувся вниз. Примостився на гілочці біля своєї подружки і тицьнув їй у дзьобика маленьку комашку. Вона миттю проковтнула смачну їжу і подякувала йому протяжним «ф’юіііт».

    Другий тиждень сиділа вівчарочка у гнізді на яєчках, весело споглядаючи на все навколо. У цьому саду їй подобалося усе. Над кущем калини, у якому вона збудувала своє гніздечко, схилила віти стара розлога яблуня. Як же гарно було, коли вона зацвітала біло-рожевим цвітом, а у ньому гуділи бджоли.Он під яблунею розкинули свої червоно-жовто-коричневі віночки пахучі рудбекії, тихим дзвоном перегукувалися дзвіночки білих конвалій, голубими вогниками миготіли квіточки барвінку, жовтаво-золотистими очками усміхався жовтець. Мелодія легенького вітерцю заколисувала її і вона повільно закривала свої оченята-горошинки.

    Раптовий тріск гілки розбудив пташку і вона побачила здоровенного кота. Шерсть на ньому була темно-сірою у білих плямах. Гострі зелені очі пильно вдивлялися у все навколо. Великий пухнастий хвіст стирчав угору, тільки біленький кінчик його коливався в такт ході то вправо, то вліво. Кіт на мить зупинився і підняв свою голову вгору.

Серце вівчарочки затріпотіло, маленьке тільце стиснулося від жаху, але велика сила материнського інстинкту тримала її у гніздечку.

    Раптом із синяви неба упала темна грудочка прямо котові на голову. То був вівчарик. Він гострим дзьобиком тукнув кота між вушок і той стрімголов помчав у зарості густого малинника. Вівчарик сів на калиновій гілочці біля гніздечка і задоволено затріпотів крильцями.

     Одного ранку, коли діамантові крапельки роси виблискували на зеленому килимі трави, листочках дерев і пелюстках квітів, у гніздечку вівчарочки сталося диво: із маленьких яєчок вилупилося п’ятеро пташенят. Вони були голенькі і безпомічні. Часто розкривали свої  жовті дзьобики, просячи щось поїсти. І тут уже батькам було не до відпочинку. Вони літали по саду у пошуках їжі для своїх діточок.

     Одного разу у саду з’явилась дівчинка. Вона була маленька і тендітна. Дві біляві кіски звисали до плечей. Голубі оченята пильно стежили за кожним порухом листочків і пелюсток квітів. Їй було цікаво усе у цьому саду. Її привабили маленькі китички калини і вона обережно торкнулася до них, притисла до себе. І тут сталося непередбачуване: дівчинка побачила гніздечко, а у ньому чотирьох безпорадних пташенят. Вона боялася торкнутися до них, лише заворожено дивилася на маленьких крихіток і мило усміхалася.

   Раптом над головою почула протяжне «ф’юііт» і побачила маленьку сіру пташку. То був вівчарик. Він голосно щебетав стрибаючи з гілки на гілку. Дівчинка, зачарована піснею, пішла за пташкою, яка перестрибувала уже на інше дерево. Їй хотілося якнайближче розгледіти це дивне створіннячко із чудовим голосом. Дівчинка була маленька і не знала, що пташка, перестрибуючи з гілки на гілку, відводить її від гнізда, де знаходились маленькі пташенята. Вона приходила до куща калини іще декілька разів, здалеку спостерігаючи, як турботливі батьки турбуються про своїх дітей.

    А одного ранку гніздечко виявилося пустим. Дівчинка засумувала. Без пташок у саду було порожньо. І раптом із гущавини розлогої вишні вона почула знайоме «ф’юіііт». Одне, друге, третє… Сад наповнився чаруючими звуками пташиного співу, що розливався навкруги дивною мелодією ніжної пісні. Життя продовжувалося. Яскраве, тепле, сонячне, як саме літо-літечко.