Ольга Фесенко

Шпаківня

Оповідання

    Шпаківня була великою і зручною. Вона висіла на товстій гілці старої липи, що могутньою кроною здійнялася у небо. Ця липа була доброю сусідкою розкішної яблуні і тендітної груші. Кожного року до саду прилітали шпаки. Вони уподобали собі це затишне місце у саду:  будиночок гарний,  їсти досхочу. І гусінь, і жучки, і комашки були для них ласою принадою.

    Цього року весна видалася пізньою. Щось вона забарилася із теплом, і тому шпаки не поспішали до рідного краю.

    Та природа брала своє. Поступово танув сніг і зріли бруньки на деревах. Сонце піднімалося вище і гріло схололу за зиму землю.

    Саме такого ясного дня і з’явилися у саду синиці. Досить їм було ховатися під стріхами будівель. У саду життя було цікавішим. А тут іще такий гарний будиночок.

     Синичка сіла на гілку неподалік шпаківні, розпрямила темно-зелену спинку, потім нагнула маленьку голівку у чорній шапочці і заходилася чистити жовте пір’ячко на грудці. Вона то нахиляла, то опускала свою голівку, вправно працюючи дзьобиком. У такт її поклонам піднімався вгору, то опускався вниз блакитно-сірий хвостик. Закінчивши вранішню процедуру, пташка залетіла до шпаківні і вже почала облюбовувати затишне м’якеньке гніздечко.

     Раптом хтось постукав до будиночка. Синичка причаїлася, очікуючи, що буде далі. Стук повторився, потім на мить затих. По деякім часі до шпаківні долинула чарівна мелодія тонкого свисту, що перемежовувався клацанням, клекотінням та вищанням.

     Синичка не могла всидіти на місці, її розбирала цікавість: що за гість витворює такі мелодії. Вона випурхнула із шпаківні і примостилася на яблуневій гілці навпроти. Біля самісінької шпаківні на гілочці липи сиділи двоє шпаків, виставивши проти сонця своє чорне з білими цяточками пір’я. Вони, ніби змагаючись, хто кого переспіває, кожен виводили своє соло. А можливо то вони так спілкувалися своєю шпачиною мовою. Не встигла синичка отямитися, як шпаки один за одним залетіли до будиночка. Вилітали і залітали вони по черзі, не залишаючи шпаківню порожньою.

     Синичка засумувала. Вона втратила оселю. Доведеться шукати іншу домівку. Але їй так не хотілося летіти кудись із цього затишного саду. Раптом вона почула знайому пісню і повернула свою голівку в бік, звідки линула така рідна мелодія. Біля старого гнізда горлиць заливався щебетом її давній товариш. Синичка підлетіла до нього, і вони вже разом дружно защебетали на повну силу. Оселилися синиці у горлицевому гнізді.

     А у шпаківні вирувало своє життя. У м’якенькому гніздечку, вистеленому сухою травою, корінцями та пір’ячком, згодом зявилося п’ять блакитного кольору яєчок. А через два тижні у ньому запищали маленькі безпорадні пташенята. Ото вже було клопоту батькам: треба і нагодувати малят, і вберегти їх від непроханих гостей. Та шпаківня була добротною, і будь-які господарі могли почуватися у ній в повній безпеці.

     У синичок теж з’явилися пташенята. Мама-синичка іноді сумовито поглядала на свій колишній будиночок. Але довго сумувати їй не давали маленькі дітки.

Згодом прикра історія забулася, пташенята шпаків і синичок підросли і сповнювали уже розкішний зелений сад своїм дивовижним співом.

 

 

 

 

Торкніться слова струнами душі

 

 ***
А я навчу вас бачити красиве,
Що десь сховалось в балках чи ярах,
І хай воно червоне, біле, сиве,
В душі воно ніколи не згора.
Хмаринкою замріє в високості,
Пташиний спів розкида по гаях,
Зненацька якось завіта у гості
Звабливим квітом росяних троянд.
Бува присяде так на підвіконні
І листом вишні в хату зазирне
Й тобі під вії, стомлені і сонні,
Краплини сонця пригорщі сипне.
Твою уяву, наче сон розбудить,
І хоч яка б не трапилась вина,
Воно тебе зігріє й не осудить,
Наллє наснаги, як в бокал вина.
Воно, як діти, щедре й галасливе,
Впаде в долоні краплями добра,
І хай воно червоне, біле, сиве,
В душі воно ніколи не згора.
                  Ольга Фесенко

  ***
Цей дивний погляд у вікно,
Де світ увесь, мов на долоні,
За ним – життя німе кіно
В непередбаченості хронік.
Живе снується полотно,
Вплітає дні у стрічку долі.
Яким змалюється воно,
Які дістануться нам ролі?
Хтось попереду, хтось не встиг,
А втім ніскілечки не шкода,
Бо світ тримається на тих,
Хто має місце в епізодах.
                 Ольга Фесенко

***
Життя – це вічний бій і фронт,
Душі незгоєна потреба,
Свій має кожен горизонт,
Хоч під одним існуєм небом.
Хтось від грози тамує щем,
У плащ закутавшись до болю,
А хтось танцює під дощем,
Забувши вдома парасолю.
Комусь бальзамом є слова,
Які запали прямо в душу,
Хтось совість поспіхом хова,
Мов равлик зляканий, у мушлю.
Своя у кожного мета,
Комусь удома, як у льосі,
А хтось під хмарами літа,
Шукає істину і досі.
                      Ольга Фесенко

Із Кобзарем у серці!

У Шевченківські дні дев'ятикласники знайомилися із цікавими маловідомими сторінками життя великого поета Тараса Шевченка.

Літературна хвилинка "Леся - славна дочка України"

З нагоди 149-ї річниці від дня народження Лесі Українки у кабінеті української літератури пройшла літературна хвилинка. Шестикласники ознайомилися з літературною спадщиною видатної поетеси, прослухали її поезії, взяли участь в обговоренні.

10 цікавих фактів про Лесю Українку, які мало хто знає 

Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її матір – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Тож зараз я спробую трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати «Ucrainka incognita».

Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго.

А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Мало хто знає, але попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою.

Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».

Мало хто знає, але свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова?

Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь»?

І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

Мало хто знає, але Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.

ін сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…» Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.

Мало хто знає, але деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською.

Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».

Мало хто знає, але збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.

Хочу навести кілька цитат, які мене особисто вразили:

«КОЖНА ЖІНКА, ЩО СЕБЕ ПОВАЖАЄ, НЕ ПИШЕ НІКОЛИ ЛИСТА ТОГО ДНЯ, КОЛИ ВОНА ОБІЦЯЛА».

«ЯК ТІЛЬКИ ВІЗЬМУСЬ ДО ЯКОГО ЗАРІБКУ, ТО ЗАРАЗ УСІ ЖАХАЮТЬСЯ, ЩО Я “ПЕРЕТОМЛЮСЯ”, “ВИСНАЖУСЯ”, “ПОКЛАДУ ВСЮ СИЛУ”. ЧИ НЕ ЗНАЧИТЬ СЕ, ЩО МЕНЕ ВСІ МОЇ БЛИЗЬКІ ЩИРО ВВАЖАЮТЬ ЗА БЕЗНАДІЙНОГО ІНВАЛІДА, ЗАСУДЖЕНОГО НА ВЕСЬ ВІК НА ПАРАЗИТНЕ ЖИТТЯ? БО ТАК ВИХОДИТЬ ЯКЕСЬ “ВНУШЕНИЕ”, І Я СПРАВДІ МОЖУ ОПУСТИТИСЬ ТА СЕРЙОЗНО ПОЧАТИ ДУМАТИ, ЩО Я «НІ ДО ЧОГО».

«УДРУЧАЄ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ НАВІТЬ НЕ СТІЛЬКИ ПОРНОГРАФІЯ, СКІЛЬКИ СУМБУРНІСТЬ І БЕЗПОМІЧНІСТЬ ДУМКИ Й ФАНТАЗІЇ, БЕЗПОРАДНІСТЬ В РІШЕННІ НАВІТЬ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ. ТАК, НАЧЕ ЛЮДИ З ЗАВ’ЯЗАНИМИ ОЧИМА ПИШУТЬ».

«ТРЕБА БУЛО В ЄГИПТІ РОДИТИСЬ, ТО, МОЖЕ, Й БУВ БИ ЛАД, АЛЕ Ж НАЙГІРША ПОМИЛКА МОГО ЖИТТЯ – СЕ ЩО Я ЗРОСЛА У ВОЛИНСЬКИХ ЛІСАХ. А ПРОТЕ Я НЕ ЗГАДУЮ ЛИХОМ ВОЛИНСЬКИХ ЛІСІВ. СЬОГО ЛІТА НА ЧЕСТЬ ЇМ НАПИСАЛА ДРАМУ-ФЕЄРІЮ. Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ КАЗКИ І МОЖУ ЇХ ВИДУМУВАТИ МІЛЬЙОНИ».

«КОЛИ ВИБИРАТИ З ДВОХ, ТО Я ВЖЕ ВОЛЮ БУТИ ДОН-КІХОТОМ НІЖ САНЧО ПАНСА, БО ТАК МЕНІ БІЛЬШЕ ПО НАТУРІ, ТА Й НАВІТЬ ПО ФІГУРІ».

«ЧАСТО, ЛЮБЛЯЧИ КОГОСЬ, Я ДУМАЮ: ЯКБИ ВІН БУВ ОТАКИЙ І ТАКИЙ, ВЧИНИВ ТЕ І ТЕ, ТО Я Б ЙОГО НЕ ЛЮБИЛА, АЛЕ ЯКБИ ХТО ІНШИЙ МАВ УСІ ТІ ДОБРІ ПРИКМЕТИ, ЩО СЕЙ, ТО ЧИ Я Б ТОГО ІНШОГО ЛЮБИЛА? НЕ ЗНАЮ… НАВРЯД. В КОЖНОМУ ПОЧУТТІ ЄСТЬ ІЩЕ ЩОСЬ НЕДОСЛІДИМЕ, І ТЕЄ “ЩОСЬ” ДАЄ БАРВУ ЦІЛОМУ ПОЧУТТЮ».

Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

Мало хто знає, але існує астероїд, названий на честь поетеси.
Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

Мало хто знає, але в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.

Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.

Джерело: XtoЗna

Зі святом рідної мови!

21 лютого уся світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови. У нашій школі було проведено ряд заходів, серед яких - урочиста лінійка. Звучали палкі слова про рідну мову, життєдайним джерельцем лилася українська пісня.

    ТИЖДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ СЛОВЕСНОСТІ

 «Українська мова – мова єднання!» - під таким гаслом з 27 по 31 січня 2020 року проходив тиждень української словесності в Новомиколаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів.