***
А я навчу вас
бачити красиве,
Що десь сховалось в
балках чи ярах,
І хай воно червоне,
біле, сиве,
В душі воно ніколи
не згора.
Хмаринкою замріє в
високості,
Пташиний спів
розкида по гаях,
Зненацька якось
завіта у гості
Звабливим квітом
росяних троянд.
Бува присяде так на
підвіконні
І листом вишні в
хату зазирне
Й тобі під вії,
стомлені і сонні,
Краплини сонця
пригорщі сипне.
Твою уяву, наче сон
розбудить,
І хоч яка б не
трапилась вина,
Воно тебе зігріє й
не осудить,
Наллє наснаги, як в
бокал вина.
Воно, як діти,
щедре й галасливе,
Впаде в долоні
краплями добра,
І хай воно червоне,
біле, сиве,
В душі воно ніколи
не згора.
Ольга Фесенко
***
Цей дивний погляд у вікно,
Де світ увесь, мов на долоні,
За ним – життя німе кіно
В непередбаченості хронік.
Живе снується полотно,
Вплітає дні у стрічку долі.
Яким змалюється воно,
Які дістануться нам ролі?
Хтось попереду, хтось не встиг,
А втім ніскілечки не шкода,
Бо світ тримається на тих,
Хто має місце в епізодах.
Ольга
Фесенко
***
Життя – це вічний
бій і фронт,
Душі незгоєна
потреба,
Свій має кожен
горизонт,
Хоч під одним
існуєм небом.
Хтось від грози тамує
щем,
У плащ закутавшись
до болю,
А хтось танцює під
дощем,
Забувши вдома
парасолю.
Комусь бальзамом є
слова,
Які запали прямо в
душу,
Хтось совість
поспіхом хова,
Мов равлик
зляканий, у мушлю.
Своя у кожного
мета,
Комусь удома, як у
льосі,
А хтось під хмарами
літа,
Шукає істину і
досі.
Ольга Фесенко
